Доступна вартість ліків: економічна чи медична проблема?!

Здоров'я населення найбільша цінність країни, а інвестиції в підтримку і зміцнення здоров'я громадян працездатного віку є ключовим спрямуванням витрачання бюджетних коштів, як пріоритетної складової економічної безпеки та стабільності держави. Сьогодні Україна стикнулася з суттєвими випробуваннями, і одне з них, доступ та вартість ліків, що в свою чергу визначає та впливає на стабільність, спокій та безпеку життя громадян. Без сумніву, в зв’язку з девальвацією національної валюти, саме лікарські засоби, досить разюче відреагували в збільшенні ціни, так як навіть вітчизняні фармацевтичні виробники імпортують сировину для виробництва ліків в доларах. Але не потрібно списувати все на політичну ситуацію в країні — ліки як і до теперішніх подій, так і зараз, коштували і коштують дорого та мають виключно комерційний приорітет збуту.

Аптечні заклади стали працювати виключно по принципу: вигідно чи не вигідно?! На сьогодні в Україні, майже взагалі зникли аптеки з індивідуальним виготовленням лікарських форм – екстемпоральною рецептурою, де перш за все стає питання точного дозування діючих речовин відповідно до віку, маси тіла хворого, не кажучи про те, що в таких умовах відсутня фальсифікація та ціна на курс лікування хворого значно менша. Відповідно, як у будь якої проблеми є причини та наслідки, так і в медичній, фармацевтичних галузях зараз маємо велику кількість наслідків – проблем. За 23 роки незалежності України, як показала практика, робота 18 міністрів охорони здоров’я, які точно були фаховими спеціалістами в контексті професійної медичної діяльності, так і не змогли стати ефективними організаторами системи охорони здоров’я країни. Не можна звичайно не згадати і за традиційну корупційну складову, коли неодноразове реформування галузі під аспектом доступності, вартості медичних послуг та ліків здійснювалося виключно з метою для перерозподілу фармацевтичного ринку. Обмежена доступність до медичної допомоги та недовіри до неї обумовили великий масштаб самолікування на території всієї країни, що призводить до ускладнень хвороб, як наслідок, погіршення здоров’я населення та ускладнень самих захворювань і відповідно втрату конкурентоспроможні тих підприємств, на якому вони працюють.

Ключова та стара причина всіх цих бід, яка тягне за собою всі інші наслідки виникає у неефективному менеджменті, тобто в системі управління МОЗ. Визначальний в даному питанні постає професіоналізм фахівця, його кваліфікаційний рівень для вирішення поставлених проблем. Простіше кажучи, лікарів та провізорів навчають як лікувати та забезпечувати хворих необхідним асортиментом лікарських засобів в межах населення району чи міста, але вони не знають що робити з національними масштабами проблеми, мільйоном хворих та забезпеченням їх ліками. Нині в Міністерстві охорони здоров’я України ліквідовані підрозділи, які повинні були б забезпечувати правову опору і організаційну підтримку доступності та якості ліків, правильного їх призначення лікарем, якості фармацевтичної допомоги в аптечному закладі, вартості курсу лікування, коли ціни на препарати відрізняються у рази. Профільну роботу цих ланок замінили роботою Вченої ради, тобто поставили приорітет науково-дослідницької роботи та розподіл бюджетних коштів у межах державних програм. Тобто МОЗ як і раніше, діє як «головна лікарня країни», основними цілями якої є вирішення теперішніх проблем, а не кардинальні зміни в підходах, реформування галузі, формування та робота високоефективного менеджменту в межах національного масштабу.

Висока ціна нерідко робить лікарські засоби недоступними, оскільки низькооплачуваному працівнику державного сектора звичайний курс лікування може обійтися в зарплату за місяць. Особливо дорога вартість лікування хронічних хвороб, оскільки в цьому випадку потрібне лікування протягом всього життя людини, а таке лікування навряд чи сумісне з використанням короткострокових програм подолання фінансових труднощів. І це питання не медичного характеру, а перш за все економічного. Але не так страшна вартість лікарських засобів, як їх відсутність на ринку, в аптечних закладах. Виходячи з рекомендацій міжнародних інституцій щодо стандартів лікування на сьогодні в Україні на фармацевтичному ринку відсутня близько третина з необхідних по протоколам лікування лікарських засобів. Для прикладу в перелік препаратів Всесвітньої організації охорони здоров’я, включено 394 міжнародних непатентованих і загальноприйнятих найменувань, що гарантує 100% забезпечення лікарськими засобами в разі стаціонарної допомоги. Це список мінімальних потреб в лікарських засобах базової системи охорони здоров'я, в який включені найбільш ефективні, безпечні та ефективні лікарські засоби, призначені для пріоритетних патологічних станів. Так ось, в Україні з них на фармацевтичному ринку зареєстровані лише 70% найменувань.

Чому?! Так, тому що фармацевтичні компаніям не вигідно завозити не ліквідні препарати. І ми повертаємось знову до кваліфікації та професіоналізму менеджменту державних відомств і регуляторів — МОЗ України та Державної служби лікарських засобів, так і приватних фармацевтичних компаній. Відсутність здорової конкуренції на фармацевтичному ринку створила корупційні, непрозорі умови та короткострокові методи планування діяльності компаній, що призвело вже до відсутності спеціалізованих ліків. І як наслідок, неможливості правильного лікування та зменшення віку проживання населення — йде постійне вимирання нації, де економіка та медицина повинні рухатися як нерозривна складова для безпеки здоров’я населення. Найгостріша проблема фармацевтичної галузі сьогодні — кадрова. Але як зауважив Джим Колінз, старе твердження «кадри вирішують все» є невірним. Не просто кадри вирішують все, а потрібні кадри! Так і сьогодні, медична та фармацевтична галузь потребує для реформування саме фахового менеджменту економічного спрямування. Реформування, на мій погляд, перш за все потрібно використовуючи європейський досвід та технології лікування, забезпечення ліками та профілактики. І розпочинати потрібно не з зміни міністрів чи створення пілотних проектів при МОЗ, хоча й це також необхідно, а з аудиторій економічних, медичних та фармацевтичних університетів та тісною співпрацею їх між собою. Адже навчати набагато легше, ніж перевчати.